Венето
| Венето | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Регіон Італії | |||||
| Адм. центр | Венеція | ||||
| Найбільше місто | Венеція | ||||
| Країна |  Італія
| ||||
| Провінції | Беллуно, Падуя, Ровіґо, Тревізо, Венеція, Верона, Віченца | ||||
| |||||
| Комуни | 581 | ||||
| Офіційна мова | італійська венеційська ладинська німецька та інші | ||||
| Населення | |||||
| - повне | 4 917 521 (5) | ||||
| - густота | 267 особи/км² (5) | ||||
| Площа | |||||
| - повна | 18 407 км² (8) | ||||
| - ширина | 190 км | ||||
| - довжина | 205 км | ||||
| Висота | |||||
| - середня | 180 м | ||||
| - максимальна | 3343 м (гора Мармолада) | ||||
| - мінімальна | 180 м | ||||
| Часовий пояс | UTC+1 (взимку), UTC+2 (влітку) | ||||
| ВВП | 167 млрд. євро (2) | ||||
| - на душу населення | 33 500 євро | ||||
| Дата заснування | 1970 | ||||
| Президент | Лука Дзаїя (Ліга Півночі) з 13.04.2010 | ||||
| Вебсайт | www.regione.veneto.it | ||||
| - ISO 3166-2 | IT-34 | ||||
| - NUTS | ITD3 | ||||
| - ISTAT | 05 | ||||
| |||||
| |||||
| |||||
Ве́нето (італ. Veneto), або Вене́ція — регіон Італії. Розташований на півночі країни. розподілена на провінції: Венеція (VE), Беллуно (BL), Падуя (PD), Ровіґо (RO), Тревізо (TV), Верона (VR) та Віченца (VI).
Площа 18365 км², населення 4 962 499[1] осіб (2012).
Столиця — Венеція.
Найбільші річки: По (652 км), Адідже (410 км), П'яве (220 км).
Найбільше озеро: Ґарда. Найвищі гори: Мармолада (3342 м), Антелао (3265 м), Тофана ді Медзо (3243 м).
Національний парк Доломіті Беллунезі. Регіональні природні парки: Доломіті д'Ампеццо, Коллі Еуґаней, Ф'юме Сіле, Дельта дель По, Лессінія.
Пам'ятки історії й культури: Площа й собор Сан Марко, палац Дожів, канали, мости (усі — Венеція), Арена, собор Сан Дзено (Верона), базиліка (Віченца), Капелла дельї Скровеньї й церква Сант'Антоніо (Падуя), собор (Тревізо).
Типова страва — різі є бізі (рисовий суп с зеленим горошком та шинкою).
Типові вина — Амароне, Бардоліно, Каберне, Просекко ді Вальдобб'ядене, Соаве, Речото ді Соаве, Речото делла Вальполічелла, Вердуццо.
Уряд та політика[ред. | ред. код]
Венето — президентсько-парламентська представницька демократія. Президент регіону, якого зазвичай називають губернатором чи навіть дожем, в пам'ять про традиційного венеційського голову регіону, також є головою регіонального уряду. Законодавча влада здійснюється регіональною радою. Статут (який вперше був оприлюднений 22 травня 1971 року) використовує термін «люди» посилаючись на венеційців, але, як і у випадку з сардинцями, це не є правовим визнанням будь-яких відмінностей від інших громадян Італії. Більше того регіон не наділений формою автономії, яка порівнянна з рівнем сусідньої Фріулі-Венеція-Джулія та Трентіно-Альто-Адідже.[2] Ось чому багато муніципалітетів провели референдуми для приєднання до цих регіонів.
Традиційно, як дуже католицький регіон, Венето колись був центорм християнсько-демократичної партії, яка виграла рекордні 60.5 % голосів на загальноіталійських виборах 1948 року, а також набирала більше 50 % в опитуваннях на кожних загальнонаціональних і регіональних виборах, і керувала регіоном з моменту її створення в 1970—1994 роках. Після цього Венето була оплотом правоцентристської коаліції, яка керувала регіоном з 1995 року спочатку під керівництвом президента Джанкарло Галана (Forza Italia/People of Freedom) і, починаючи з 2010 року, Лука Дзайя (Ліга Венета-Лега Норд). На регіональних виборах 2015 р. «Ліга Венета-Лега Норд» виграла 40,9 % голосів (сума партійного списку та особистого списку Дзайя). За нею слідували три основні італійські партії того часу: Демократична партія (16,7 %), Рух п'яти зірок (10,4 %) та Forza Italia (6,0 %). На думку Роберта Патнема, «інституційна ефективність» регіонального уряду Венето вище, ніж в Італії, а «Венето» належить до «цивільної Півночі».[3]
Венеційський націоналізм[ред. | ред. код]
Венеційський націоналізм — регіональний/націоналістичний політичний рух, який у 1970-х і 1980-х роках отримав значну популярність у Венето, вимагаючи більшої автономії, спеціального статуту чи навіть незалежності, а також сприяння венеційській культурі, мові та історії. Це політичний фон, на якому «Ліга Венета» була запущена в 1980 році. Виникли й інші націоналістичні угруповання, в тому числі Ліга Венета Републіка, Північно-Східний Проєкт та сепаратистська держава Венето, Венеційська незалежність та Plebiscito.eu, але вони ніколи не були такими популярними як Ліга Венето, яка була членом-засновником Лега Норд у 1991 році.
Венеційська Незалежність та інші подібні групи давно пропонують провести референдум про незалежність Венето від Італії. Після того, як у листопаді 2012 року регіональна рада затвердила резолюцію про самовизначення (з явним посиланням на референдум)[4][5], у квітні 2013 року було запропоновано законопроєкт референдуму.[6]
Plebiscite 2013 організував онлайн референдум без офіційного визнання 16-21 березня 2014 року.[7][8][9] За словами організаторів, участь у голосуванні взяло 63,2 % (2,36 млн виборців), а 89,1 % учасників (56,6 % всіх виборців) проголосували «за» проголошення автономії.[10][11] Проте декілька джерел новин заперечували ці результати, заявивши, що учасники склали не більше 135 000 (3,6 % виборців), ґрунтуючись на незалежній статистиці вебтрафіку.[12][13]
22 жовтня 2017 р. У Венето відбувся референдум з питань проголошення автономії: 57,2 % венеційців брали участь і 98,1 % проголосували «так».
Див. також[ред. | ред. код]
- Ладинська мова
- Венето — Українсько-італійська фабрика з виробництва товарів для сну та відпочинку.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Демографічний баланс, червень 2012. ISTAT. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 26 лютого 2013.(італ.)
- ↑ Consiglio Regionale Veneto - Leggi Regionali. www.consiglioveneto.it (італ.). Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ Putnam, R.D. (1993). Making Democracy Work. Civic traditions in modern Italy. Princeton, NJ: Princeton University Press.
- ↑ Consiglio Regionale Veneto - Sala stampa. www.consiglioveneto.it (італ.). Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ Consiglio Regionale Veneto - Progetti di legge e proposte. www.consiglioveneto.it (італ.). Архів оригіналу за 21 березня 2014. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ Consiglio Regionale Veneto - Sala stampa. www.consiglioveneto.it (італ.). Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ Bonet, Marco. «Indipendenza, 700 mila voti» Scontro sul referendum digitale. Corriere del Veneto (it-IT) . Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ Venice votes on split from Rome. BBC News (en-GB) . 16 березня 2014. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ Willan, Philip (18 березня 2014). Venetians vote to say arrivederci to Italy. The Times (англ.). ISSN 0140-0460. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ REFERENDUM DI INDIPENDENZA DEL VENETO: I RISULTATI. Repubblica Veneta, federale, indipendente, libera e sovrana (it-IT) . 22 березня 2014. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ Veneto Libero, Indipendente (nella Nato in Europa e con l'Euro.... Il Problema è lo STATO ITALIANO) - Rischio Calcolato. Rischio Calcolato (it-IT) . 22 березня 2014. Процитовано 28 листопада 2018.[недоступне посилання з серпня 2019]
- ↑ La Stampa - Voti gonfiati al referendum veneto “Un elettore su 10 collegato dal Cile”. 8 квітня 2014. Архів оригіналу за 8 квітня 2014. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ Il referendum Veneto e quegli strani accessi da Santiago del Cile. ilGiornale.it (італ.). Архів оригіналу за 6 квітня 2014. Процитовано 28 листопада 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венето
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||
|
